Поиск по сайту:



Про визнання виконавчого напису недійсним

Головна сторінка


                ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ
                        П О С Т А Н О В А
 
 від 23.12.97
 
 vd971223
 
            Припинення зобов'язань за договором поруки
 
                             (Витяг)
     Забезпечення зобов'язання за договором поруки припиняється за
правилами ст. 194 ЦК України ( 1540-06 ).
     У випадках,  коли за договором застави заставодавцем є не сам
боржник,   а   третя   особа   (майновий  поручитель),  припинення
забезпечення  зобов'язання  регулюється  не  цими   правилами,   а
законодавством про заставу.
     Якщо в   суді   оспорюється    виконавчий    напис,    справа
розглядається   в  позовному  провадженні,  позивачем  в  якому  в
будь-якому разі є кредитор, а відповідачем - боржник
     У березні 1997 р.  К.  пред'явив позов  до  З.  про  визнання
виконавчого напису   недійсним.   В  заяві  позивач  зазначав,  що
6 жовтня 1995 р.  між ним і Києво-Святошинським відділенням  банку
"Україна" був укладений договір застави квартири в м.  Києві,  яка
належить йому на  праві  приватної  власності.  Згідно  з  умовами
договору  застави  К.  виступав  майновим  поручителем ТОВ "Січ" у
частині  взятих  останнім  зобов'язань  за  кредитним   договором.
Виходячи  з  п.  1  договору  застави  банк  зобов'язувався видати
товариству кредит у сумі 6 млрд.  крб.  на строк 14 місяців, однак
фактично банк видав кредит у сумі 5 млрд. крб. на строк 7 місяців.
Про такі зміни умов кредиту  К.  повідомлений  не  був.  Приватним
нотаріусом  З.  був  вчинений виконавчий напис на договір застави.
Вважаючи такий напис  неправильним,  К.  просив  суд  задовольнити
позов.
     Рішенням Старокиївського   районного   суду   м.   Києва  від
26 червня 1997 р.,  залишеним без зміни ухвалою судової колегії  в
цивільних  справах Київського міського суду від 13 серпня 1997 р.,
позов було задоволено. Виконавчий напис приватного нотаріуса З. на
договорі позики від 6 жовтня 1995 р. визнано недійсним.
     Заступник Голови Верховного Суду України порушив  у  протесті
питання  про скасування судових рішень,  оскільки вони грунтуються
на  неповно  з'ясованих  обставинах  справи.  Президія  Київського
міського суду  визнала,  що  протест   підлягає   задоволенню,   а
рішення - скасуванню з таких підстав.
     Задовольняючи позовні  вимоги  К.,  суд  виходив із того,  що
банком згідно  зі  ст.  194 ЦК ( 1540-06 ) був пропущений строк на
звернення  з  позовом  про  стягнення  боргу,  а   при   виконанні
зобов'язань (як основного, так і додаткового) були порушені вимоги
ст. 210 ЦК.
     Відповідно до статей 3,  11 Закону від 2 жовтня 1992 р.  "Про
заставу" ( 2654-12 ) нею  може  бути  забезпечена  дійсна  вимога,
зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички),
купівлі-продажу,  оренди,  перевезення  вантажу  тощо.   Сторонами
договору  застави  (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути
фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам
боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
     Із матеріалів справи вбачається,  що між ТОВ "Січ"  і  банком
"Україна" 6 жовтня 1995 р.  був укладений договір позики, згідно з
яким банк надавав  товариству  позику  в  сумі  5  млрд.  крб.,  а
товариство зобов'язувалося повернути її з відповідними відсотками.
На забезпечення основного зобов'язання позивачем був  укладений  з
банком договір застави нерухомого майна, згідно з яким К. виступив
майновим поручителем,  і в разі  несплати  зазначеним  товариством
боргу   банк   мав  право  задовольнити  свої  вимоги  з  вартості
заставленого майна.
     Суд на порушення вимог ст. 62 ЦПК ( 1501-06 ) не дав належної
оцінки цим обставинам і не з'ясував:  який  фактично  був  обраний
спосіб  забезпечення  основного  зобов'язання  - застава чи порука
(залежно  від  способу   забезпечення   настають   різні   правові
наслідки);  які  правовідносини  виникли між сторонами у зв'язку з
укладенням договору застави нерухомого майна; який закон необхідно
застосувати - загальний чи спеціальний.
     За змістом ст.  385 ЦПК ( 1503-06 ) і згідно з  роз'ясненнями
Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 13 постанови від
31 січня 1992 р.  N 13 "Про судову практику в справах за  скаргами
на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні", у передбаченому гл.
39 ЦПК ( 1502-06 ) порядку оскаржується тільки відмова у  вчиненні
виконавчого  напису,  а правильність зазначених у ньому вимог може
бути  оспорена   боржником   лише   в   позовному   порядку.   При
безпідставності   цих   вимог  суд  скасовує  виконавчий  напис  і
відмовляє в їх задоволенні,  а в разі часткової їх обгрунтованості
постановлює  рішення про скасування виконавчого напису і стягнення
з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. В цих випадках
справа розглядається в позовному провадженні,  позивачем в якому є
кредитор, а відповідачем - боржник.
     Не врахувавши зазначене,  суд постановив рішення з порушенням
вимог закону,  а судова колегія  в  цивільних  справах  Київського
міського  суду  не звернула на це уваги.  Тому президія Київського
міського суду протест заступника Голови  Верховного  Суду  України
задовольнила,  рішення Старокиївського районного суду м.  Києва та
ухвалу судової колегії в  цивільних  справах  Київського  міського
суду скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої
інстанції.
 
 Надруковано: "Юридичний вісник України",  N 33(269), 17-23 серпня
              2000 р.




Головна сторінка