Поиск по сайту:



Рекомендація щодо мінімального розміру відшкодування працівникам N 22

Головна сторінка


 
                            Конвенція
              про відшкодування працівникам під час
                 нещасних випадків на виробництві
                               N 17
 
 
     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
     що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці і зібралася 19 травня 1925 року на свою 7-му сесію,
     постановивши  прийняти  ряд  пропозицій про відшкодування під
час нещасних випадків на виробництві, що є частиною першого пункту
порядку денного сесії,
     вирішивши надати цим пропозиціям форму міжнародної конвенції,
     ухвалює  цього  десятого  дня  червня місяця тисяча дев'ятсот
двадцять п'ятого року нижченаведену конвенцію, яка буде називатися
Конвенцією   1925  року  про  відшкодування  працівникам  під  час
нещасних  випадків  на  виробництві  і  яка  підлягає  ратифікації
членами  Міжнародної  організації  праці  відповідно  до  положень
Статуту Міжнародної організації праці ( 993_154 ):
                             Стаття 1
     Кожний  член  Міжнародної організації праці, який ратифікував
цю Конвенцію, зобов'язується забезпечити працівникам, потерпілим в
результаті  нещасних випадків на виробництві, або їхнім утриманцям
відшкодування  на  умовах,  принаймні  рівних тим, які передбачені
цією Конвенцією.
                             Стаття 2
     1. Законодавство щодо відшкодування під час нещасних випадків
на виробництві застосовується до працівників, службовців та учнів,
зайнятих   на   підприємствах,   у  господарствах  або  установах,
державних чи приватних, незалежно від їхнього характеру.
     2. Однак кожний член Організації може  передбачити  у  своєму
національному   законодавстві  такі  винятки,  які  він  вважатиме
необхідними, щодо:
     a) осіб,  які  виконують випадкові роботи,  не характерні для
даного підприємства;
     b) осіб, які працюють вдома;
     c) членів сім'ї роботодавця,  які працюють виключно для нього
і мешкають в його будинку;
     d) працівників  розумової  праці,  заробіток  яких  перевищує
межу, встановлену національним законодавством.
                             Стаття 3
     Ця Конвенція не поширюється на:
     1) моряків і рибалок,  щодо яких  положення  міститимуться  в
одній з наступних конвенцій;
     2) осіб,  які користуються особливим режимом,  який принаймні
рівноцінний режиму, передбаченому цією Конвенцією.
                             Стаття 4
     Ця  Конвенція  не  застосовується до сільського господарства,
щодо  якого  лишається  чинною Конвенція про відшкодування під час
нещасних  випадків в сільському господарстві, ухвалена Міжнародною
конференцією праці на своїй третій сесії.
                             Стаття 5
     Відшкодування   під  час  нещасних  випадків,  що  спричинили
постійну  непрацездатність  або  смерть,  виплачується  потерпілим
особам  або  їхнім утриманцям у формі періодичних виплат за умови,
що   воно   може  бути  виплачене  цілком  або  частково  у  формі
одноразової  допомоги,  якщо  компетентним  властям  будуть надані
гарантії розумного її використання.
                             Стаття 6
     У разі  непрацездатності  відшкодування  надається не пізніше
ніж на п'ятий день після нещасного випадку, незалежно від того, чи
сплачується   воно  роботодавцем,  установою  по  страхуванню  від
нещасних випадків чи установою по страхуванню на випадок хвороби.
                             Стаття 7
     У  тих випадках, коли непрацездатність в результаті нещасного
випадку  має такий характер, що потерпіла особа потребує постійної
допомоги іншої особи, надається додаткове відшкодування.
                             Стаття 8
     Національне законодавство передбачає такі заходи контролю,  а
також методи перегляду допомог, які будуть визнані необхідними.
                             Стаття 9
     Потерпілі від нещасних випадків на виробництві мають право на
медичну  допомогу  і  на  таку  хірургічну  допомогу  і   допомогу
лікувальними  засобами,  яка  буде  визнана  необхідною  внаслідок
нещасного випадку.  Ця медична допомога надається за  рахунок  або
роботодавця,  або  установи  по страхуванню від нещасних випадків,
або установ по страхуванню на випадок хвороби чи інвалідності.
                            Стаття 10
     1. Потерпілі від нещасних випадків на виробництві мають право
на  отримання  і  регулярне  поновлення за рахунок роботодавця або
страхувальника  протезних  та  ортопедичних  засобів, використання
яких   буде   визнане  необхідним.  Однак  у  виняткових  випадках
національне  законодавство  може  передбачити  замість  надання  і
поновлення   цих   протезних   та   ортопедичних  засобів  надання
потерпілому  додаткової допомоги, сума якої відповідатиме можливій
вартості  придбання  чи  поновлення цих засобів і буде визначена в
момент надання або перегляду допомоги.
     2. Національне законодавство передбачає щодо поновлення таких
засобів необхідні заходи контролю як для запобігання  зловживанню,
так і для забезпечення надання додаткової допомоги.
                            Стаття 11
     Національне    законодавство   передбачає   заходи,   які   з
урахуванням  особливих  умов  кожної  країни  будуть  у будь-якому
випадку  найкращим  чином  забезпечувати  при  неплатоспроможності
роботодавця  або страхувальника виплату відшкодування потерпілим в
результаті  нещасних  випадків  або їхнім утриманцям в разі їхньої
смерті.
                            Стаття 12
     Офіційні    документи   щодо   ратифікації   цієї   Конвенції
направляються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації  відповідно до положень Статуту Міжнародної організації
праці.
                            Стаття 13
     1. Ця  Конвенція  набуває чинності відразу ж після реєстрації
Генеральним директором  документів  про  ратифікацію  двох  членів
Міжнародної організації праці.
     2. Вона зв'язує тільки тих членів Організації,  чиї документи
про ратифікацію зареєстровані в Міжнародному бюро праці.
     3. Згодом ця Конвенція набуває чинності  щодо  кожного  члена
Організації  в  день  реєстрації  його документа про ратифікацію в
Міжнародному бюро праці.
                            Стаття 14
     Як  тільки  документи про ратифікацію двох членів Міжнародної
організації    праці   зареєстровані   Міжнародним   бюро   праці,
Генеральний  директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх
членів  Міжнародної  організації  праці. Він їх сповіщає також про
реєстрацію  всіх  документів про ратифікацію, отриманих згодом від
інших членів Організації.
                            Стаття 15
     З урахуванням  положень  статті  13  кожний член Організації,
який ратифікує цю Конвенцію,  погоджується ввести в дію  положення
статей 1,  2,  3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 не пізніше 1 січня 1927
року і вживати заходів, необхідних для їх ефективного здійснення.
                            Стаття 16
     Кожний  член Міжнародної організації праці, який ратифікує цю
Конвенцію,  зобов'язується  застосовувати  її  до  своїх  колоній,
володінь  і протекторатів відповідно до положень статті 35 Статуту
Міжнародної організації праці.
                            Стаття 17
     Будь-який член Організації, який  ратифікував  цю  Конвенцію,
може після закінчення п'ятирічного періоду з  моменту,  коли  вона
початково набула чинності, денонсувати її  актом  про  денонсацію,
направленим Генеральному директорові  Міжнародного  бюро  праці  і
зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності  через  рік  після
реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному бюро праці.
                            Стаття 18
     Кожного  разу,  коли  Адміністративна  рада Міжнародного бюро
праці  вважає  це  необхідним,  вона подає Генеральній конференції
доповідь  про  застосування  цієї  Конвенції  і  вирішує,  чи слід
вносити  до  порядку денного Конференції питання про її цілковитий
або частковий перегляд.
                            Стаття 19
     Французький   та  англійський  тексти  цієї  Конвенції  мають
однакову силу.
     Дата набуття чинності: 01.04.27 р.
 
 "Міжнародне законодавство про охорону праці",
 Конвенції та рекомендації МОП, Київ, 1997.




Головна сторінка