Поиск по сайту:



Щодо засудження до позбавлення волі за сукупністю злочинів

Головна сторінка


 
              СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                           У Х В А Л А
 
 від 16.09.99
 
 vd990916
 
 
                             (Витяг)
 
     Вирок у  частині  засудження  за  ч.  1  ст.  222  КК України
( 2002-05 )  скасовано,  а  справу  направлено  на  новий  судовий
розгляд,  оскільки  достовірно  не  з'ясовано,  чи  є  зброя,  яку
підсудні зберігали і носили, вогнестрільною.
     При призначенні   покарання   суд  не  вправі  посилатися  на
обтяжуючі обставини,  що передбачені диспозицією статті,  за  якою
засуджується винна особа
     Вироком судової  колегії  в кримінальних справах Запорізького
обласного суду  від  8  червня  1999  р.  С.  і  М.  засуджено  до
позбавлення волі за сукупністю злочинів передбачених пунктами "а",
"і" ст.  93,  ч.  3 ст.  142 та ч.  1 ст.  222 КК ( 2002-05  )  до
позбавлення  волі.  За  ст.  69  КК  їх  виправдано.  Постановлено
стягнути з С.  і М.  солідарно на користь Д.  3 тис.  951 грн.  на
відшкодування матеріальної шкоди і 50 тис. грн. - моральної шкоди.
     С. і М.  засуджено за те,  що вони 4 грудня 1998  вчинили  за
попереднім зговором розбійний напад на Д., під час якого з користі
умисно   вбили   потерпілого,   а   також   незаконно   виготовили
вогнестрільну  зброю,  яку  С.  зберігав  і носив без відповідного
дозволу. Суд визнав, що злочини було вчинено за таких обставин.
     4 грудня  1998  р.  С.  і  М.  у  гаражі  шляхом відпилювання
прикладу    одноствольної    мисливської    рушниці     виготовили
вогнестрільну зброю, придатну для нападу на людей, яку С. зберігав
за місцем проживання і носив без відповідного дозволу.
     Знаючи, що Д. наступного дня мав одержати значну суму грошей,
С.,  озброївшись тією ж рушницею і маючи при  собі  два  запасних,
споряджених для стрільби набої,  а М.,  взявши кухонного ножа, для
здійснення  розробленого  ними  плану  нападу  на   Д.   з   метою
заволодіння його грошима і умисного його вбивства із користі о 7-й
годині ранку приїхали на автомашині до будинку N 89, розташованого
по  проспекту Леніна в м.  Запоріжжі.  Коли Д.  вийшов із під'їзду
будинку,  М.  попередив про це С.,  а останній вистрілив у  голову
потерпілого,  від чого настала його смерть.  Вчинивши вбивство Д.,
вони заволоділи його сумкою, де знаходилося 20 тис. грн.
     Розглянувши справу за касаційними скаргами,  судова колегія в
кримінальних  справах  Верховного  Суду  України  змінила   вирок,
зазначивши таке.
     У судовому засіданні  С.  показав,  що  він  запропонував  М.
вчинити  напад  на  Д.  і  заволодіти його грошима.  Вони вирішили
простежити за потерпілим і з'ясувати,  чим він займається,  чи має
гроші,  де  буває  та  маршрути  його  руху.  4  грудня 1998 р.  в
лісопосадці зробили пробний постріл із рушниці.  Для того  щоб  її
можна  було  заховати під плащ,  вони відпиляли приклад.  5 грудня
приїхали до будинку,  де чекали  на  Д.,  а  коли  той  вийшов  із
під'їзду і  М.  подав  про  це сигнал,  він,  С.,  крикнув:  "Кинь
сумку!" - і вистрелив.  Після цього М.  схопив сумку  потерпілого,
вони сіли в свою автомашину і поїхали з місця події.
     Аналогічні показання дав у судовому засіданні і  М.  Зокрема,
він показав,  що спочатку вони мали намір лише заволодіти грошима,
але,  дійшовши висновку,  що Д.  міг їх впізнати,  вирішили  вбити
його.  Під  час  нападу у С.,  який знаходився на відстані близько
одного метра  від  потерпілого,  була  рушниця,  а  в  нього,  М.,
кухонний ніж, який він викинув після вбивства.
     На попередньому слідстві С.  показав,  що  спочатку  він  сам
стежив за Д.  і для здійснення нападу виготовив кийок, але пізніше
він і М. вирішили зробити це разом, використавши рушницю.
     Під час огляду місця події було вилучено ніж, який М. упізнав
і пояснив,  що цього ножа він тримав  у  рукаві  куртки,  а  після
пострілу кинув на землю.
     При огляді автомашини,  в якій С.  і М. втекли з місця події,
було  виявлено сумку з грошима в сумі 20 тис.  грн,  та мисливську
рушницю з відпиляним прикладом,  у стволі якої знаходилась гільза,
а  також  плащ  С.  із  двома  набоями 28-го калібру в кишені.  За
висновком криміналістичної експертизи шріт,  вилучений  із  голови
трупа,  і  шріт  з  набою,  який знаходився в кишені плаща,  мають
спільну родову належність.
     Під час  обшуку  в гаражі вилучено відпилену частину приклада
рушниці.
     Згідно з   висновком  судово-медичної  експертизи  смерть  Д.
настала  від  вогнестрільного  дробового  поранення  обличчя,  яке
проникає   в  ротову  порожнину  з  пошкодженням  нижньої  щелепи,
внутрішньої сонної артерії і язика,  що супроводжувалося  масивною
крововтратою  й  аспірацією крові.  Постріл проведений із близької
відстані.
     Посилання у касаційних скаргах на відсутність у С.  умислу на
вбивство Д.  і доказів його попереднього зговору з М.  на вчинення
вбивства не можна визнати обгрунтованими.
     Із наведених вище показань засуджених та інших доказів видно,
що С. заздалегідь домовився з М. про вчинення не тільки розбійного
нападу,  а й убивства Д.  Про наявність  попереднього  зговору  на
вбивство свідчить те,  що вони розробили план нападу,  розподілили
ролі,  стежили за Д.,  вивчали,  де в який час він буває і чи  має
гроші.  Безпосередньо  перед вчиненням злочину перевірили рушницю,
зробивши пробний постріл,  і впевнились у тому,  що  з  неї  можна
стріляти.  Щоб  її було зручно носити,  відпиляли приклад.  У день
вчинення злочину  С.  озброївся  рушницею,  а  М.  -  ножем.  Вони
приїхали до під'їзду будинку і зайняли відповідні місця. Побачивши
Д.,  що виходив з під'їзду,  М. повідомив про це С., який крикнув:
"Кинь сумку!" - і вистрелив у Д.  Коли Д.  упав, М. схопив сумку і
побіг за С.  до автомашини,  на якій вони втекли. Та обставина, що
С. озброївся рушницею і вистрелив у голову Д. з близької відстані,
свідчить про наявність прямого умислу на вбивство.
     Аналіз наведеного дає підстави для висновку,  що С. і М, мали
попередній зговір на розбійний напад на Д. та його умисне вбивство
і  розподілили  ролі.  За  таких обставин відповідно до роз'яснень
Пленуму Верховного Суду України,  що містяться в пунктах 8  та  17
постанови від  1  квітня  1994 р.  N 1 ( v0001700-94 ) "Про судову
практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини",  їх
дії вірно  кваліфіковано  за  ч.  3 ст.  142 і пунктами "а",  "і""
ст. 93 КК ( 2001-05 ).
     Доводи захисника про  те,  що  суд  безпідставно  послався  у
вироку  на показання С.  і М.  на попередньому слідстві,  оскільки
вони були одержані з  порушенням  норм  Кримінально-процесуального
кодексу (  1001-05,  1002-05,  1003-05   ),   не   можна   визнати
обгрунтованими.
     Зі справи видно, що перед допитами С. і М. їм роз'яснювалися
ст. 63  Конституції  України  ( 254к/96-ВР ) і права,  передбачені
ст. 43(1) КПК ( 1001-05 ).  Як підозрюваний  та  обвинувачений  С.
допитувався за участю захисника.
     М. при  допиті  його 5 грудня 1998 р.  як підозрюваного та на
очній  ставці  від  захисника  відмовився,  однак  його  показання
збігалися з показаннями С.,  і в судовому засіданні він заявив, що
давав правдиві показання і ніхто на нього ніякого тиску не  чинив.
Крім того,  5 грудня 1998 р.  справу  було  порушено  за  ознаками
ст. 94 КК ( 2001-05 ), санкція якої смертної кари не передбачає, і
лише 11 грудня 1998 р. - за ознаками пунктів "а", "і" ст. 93, ч. 3
ст.  142  КК.  При пред'явленні М.  обвинувачення і допиті його як
обвинуваченого був присутній захисник.
     Порушень норм  Кримінально-процесуального  кодексу ( 1001-05,
1002-05, 1003-05 ),  які  б  могли  тягти  скасування  вироку,  не
встановлено.   Посилання   на  застосування  недозволених  методів
слідства перевірялися в судовому засіданні, однак підтвердження не
знайшли.
     Що стосується  засудження  С.  і  М.  за  ч.  1  ст.  222  КК
( 2002-05  ),  то  вирок  у  цій  частині  підлягає скасуванню,  а
справа - направленню на новий судовий розгляд з таких підстав.
     Висновки щодо винності С.  і М. у виготовленні вогнестрільної
зброї та С.  у її зберіганні й носінні суд обгрунтував показаннями
самих   засуджених,   висновками   судово-балістичної  експертизи,
показаннями експерта М.Ю. у судовому засіданні.
     Проте висновки судово-балістичної експертизи, на які послався
суд,  містять  істотні  суперечності  щодо  того,  чи  є  рушниця,
використана  в процесі нападу на Д.,  вогнестрільною зброєю.  Так,
експерт М.Ю. у висновках зазначає, що зброя являє собою мисливську
однозарядну   гладкоствольну   рушницю   і  разом  з  тим  вона  є
однозарядною гладкоствольною  вогнестрільною  зброєю.  У  судовому
засіданні той самий експерт пояснив, що рушниця після відпилювання
приклада  набула  властивостей  бойової   зброї,   оскільки   була
пристосована для нападу на людей і їх ураження, але не є обрізом.
     Таким чином, питання про те, чи є зброя, яка була використана
в    процесі    вчинення   злочину,   вогнестрільною,   спеціально
пристосованою  для  ураження   людини,   або   ж   це   мисливська
гладкоствольна рушниця, достовірно не з'ясовано.
     При призначенні  покарання  суд  безпідставно   послався   на
тяжкість  наслідків,  що настали,  - смерть потерпілого,  оскільки
вони передбачені диспозицією ст.  93 КК (  2001-05  ).  Тому  таке
посилання  належить  виключити  з  вироку.  Має  бути  виключена і
вказівка  на  те,  що  С.  раніше  притягувався  до   кримінальної
відповідальності,  оскільки ця судимість погашена.  Виключення цих
обставин не впливає на відповідність  призначеного  С.  покарання,
тому   що   воно   відповідає   характеру   і  ступеню  суспільної
небезпечності вчиненого злочину та особі винного.
     Враховуючи наведене,  судова  колегія  в кримінальних справах
Верховного Суду України вирок щодо С. і М. у частині їх засудження
за ч.  1  ст.  222  КК ( 2002-05 ) скасувала і направила справу на
новий судовий розгляд,  а у частині засудження С.  і М.  за  ч.  3
ст. 142  і  пунктами  "а",  "і"  ст.  93  КК  ( 2001-05 ) змінила,
виключивши з нього посилання при призначенні засудженим  покарання
на тяжкість наслідків, що настали, - смерть потерпілого - і на те,
що С. раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
 
 Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 5 (15), 1999 р.




Головна сторінка